Війна приносить у життя багато змін, невизначеності та непередбачуваних обставин. Типовою реакцію на це є тривога. Вона характерна і для батьків, і для дітей. Тривала ситуація невизначеності переростає у нав’язливий тривожний стан, що порушує функціонування, здатність до усвідомлення та оцінювання реальності, наслідком якої є зниження якості життя.

Турбота про себе і про дітей у такому стані вкрай важлива. Пояснимо, чому. Діти відчувають занепокоєння дорослих і починають сприймати ситуацію невизначеності як загрозу, з якою дорослі не можуть впоратися. А батьки намагаються приховати свій стан і заспокоїти таким чином дітей, які помічають невідповідність між тим, що дорослі говорять, і тим, як своїми почуттями та діями вони реагують на те, що відбувається.

Почуття тривоги сигналізує людині про потребу усвідомлення небезпеки і необхідність змін. Однак, коли людина втрачає межу між реальною та імовірною небезпекою, уявні ситуації змушують її розглядати найгірші сценарії їхнього розвитку. Тож вкрай важливо помічати у себе ознаки тривоги та вчасно налагоджувати свій стан.

Пам’ятаймо: стабільний стан батьків — основа стабільного стану дітей.

Сигнали тривалої тривоги:

• постійне внутрішнє напруження та ускладнене розслаблення;
• порушення сну, жахливі сновидіння;
• постійна м’язова напруга, головний біль, розлад кішківника;
• надто часте чи надмірне вживання їжі або відмова від неї;
• низька концентрація уваги;
• постійна дратівливість;
• руйнування стосунків;
• занурення в себе;
• очікування небезпек або поразки;
• панічні атаки;
• сприйняття нового як загрози.

 Як навчитися керувати своїми станами:

• Складіть перелік негативних переконань. Оцініть значущість кожного за шкалою від 0 до 10. Замініть їх на позитивні.

Негативне переконання:
Я нічого не вмію і у мене не вийде адаптуватися на новому місці.

Значущість: 9

Позитивне переконання:
Я маю гарну освіту і досвід. Якщо я докладу зусиль — здійсню все заплановане.

• Прислухайтесь до свого тіла. Відчуйте, де воно розслаблене, а де — напружене. Глибоко вдихніть, уявляючи, як через подих сповнюєтесь спокоєм і розслабляєтесь. Через видих мовби виштовхніть з тіла всю напругу, а з нею і тривогу. Фізичні вправи для напруження та розслаблення м’язів також допоможуть.
• Знайдіть свою опору. Подумайте, кого з оточення можете просити про допомогу, яке заняття відвертає вашу увагу, що заспокоює. Це — ваш ресурс.
• Діти чутливі до станів дорослих. Вони можуть запитувати про ваші переживання, реагувати на них та заспокоювати вас. Не приховуйте своїх почуттів і станів. Не кажіть, що все нормально. Зізнавайтеся в занепокоєнні. Кажіть, що шукаєте правильні рішення. Запевніть, що неодмінно впораєтеся з проблемою.
• Допоможуть також добрі звички, режим дня, нові ритуали і традиції. Це як контроль над власним життям, що формує відчуття передбачуваності подій і вашу спроможність сприймати їх відповідно до реалій.

 Пильнуйте свої стани і пам’ятайте:

• Зрозуміти, що спричиняє тривогу, — важливо.
• Усвідомити спогади чи думки, що надають захищеності та розслабляють, — потрібно.
• Сприймати тривогу як реакцію на невизначеність — природно.
• Не знати відповідей на всі питання — нормально.

Як проявляється тривога у дітей?

Виявити у дитини тривожність допоможуть спостереження за змінами в її поведінкових проявах.

Ознаки тривоги:

• швидка втомлюваність;
• труднощі у зосередженні та концентрації уваги;
• порушення засинання і неспокійний сон;
• втрата апетиту або його посилення;
• вологі або холодні долоні чи ступні;
• постійне занепокоєння чи напруження, поява нових страхів;
• очкування імовірних негативних ситуацій та розмови про них;
• постійний плач чи надмірна плаксивість;
• надмірна прив’язаність до батьків і занепокоєння щодо них, страх залишатися на самоті;
• нав’язливі дії (часте миття рук, перевірка, чи зачинені двері, небажання полишати будинок тощо);
• тілесні реакції (сіпання ока, дрижання тіла, інше).

Причини підвищення тривожності у дітей і дії батьків:

1. Постійна тривожність батьків і напружена атмосфера в родині провокує перейняття дитиною від дорослих нездорової форми реагування навіть на звичайні події життя. Контролюйте себе!
2. Брак інформації або її невірогідність підвищують тривожність дитини. Спостерігайте та аналізуйте, що дитина читає, які передачі дивиться, з ким спілкується, які емоції відчуває. За потреби розумно обмежуйте її інформаційний простір. Контролюйте джерела інформації!
3. Авторитарний стиль виховання руйнує здорові стосунки в родині. Щоб розуміти, як діти інтерпретують події, обговорюйте їх та доступно пояснюйте все, що відбувається. Відкрийтеся для спілкування!

Як допомогти дитині впоратися з тривогою:

• Обіймайте і приймайте обійми.
• Забезпечте щоденну стабільність дотриманням режиму дня, традицій, ритуалів. Усі зміни обговорюйте заздалегідь.
• Навчіть дитину за допомогою шумних видихів позбавлятися напруги. Допоможіть уявити, ніби так вона виштовхує її з тіла. Доберіть і виконуйте разом вправи на розслаблення.
• Зробіть дозвілля корисним: гуляйте на свіжому повітрі, майте регулярні фізичні навантаження, організуйте творчу діяльність.
• Довіряйте дитині. Зважайте на її думки. Приймайте поради. Пояснюйте, на що вона може впливати, а що вирішують лише дорослі.
• Про те, що ви поруч, можна говорити без обмежень.
• Спілкуйтеся постійно. Обговорюйте все, що робитимете разом і окремо. Оцінюйте день, що минув. Діліться почуттями. Плануйте наступний день і майбутнє. Завершуйте розмови оптимістично.  

Коли звертатися до фахівця?

Якщо інтенсивність тривоги не спадає і вам не вдається впорядкувати ані свій емоційний стан, ані стан дитини, це означає, що є потреба в отриманні допомоги психолога.

Рекомендації педагогам  щодо організації навчального процесу в умовах війни

Максимальна увага до створення відчуття безпеки у дітей:

поряд з дитиною знаходиться стабільний, врівноважений, впевнений дорослий. Якщо Ви відчуваєте, що не знаходитесь в ресурсі, краще відтермінувати роботу з дітьми і звернутися до психолога по допомогу.

Якщо у дітей є потреба ( а вона є!), розмовляйте з ними про війну.

При плануванні уроку, домашніх завдань (їх варто зменшити до необхідного мінімуму, задаючи прості, зрозумілі учням завдання) варто орієнтуватися на психоемоційний стан учнів, а не на виконання навчального плану, не перевантажуйте дітей.

Продумуйте під час планування уроку різні цікавинки, інтерактивні форми. Дітям і підліткам зараз потрібно більше говорити!

Намагайтеся під час кожного уроку, заняття 5 хвилин виділити для ознайомлення учнів з елементами самотерапії: руханки, вправи на дихання.

Пропонуйте учням завдання, в основі яких – їхнє об’єднання, спілкування. Чудово працюють прості проєкти, для створення яких достатньо мінімуму інформації. Діти мають бути зайняті конструктивними цікавими і корисними справами! Відчуття згуртованості – найкраща терапія.

Залежно від регіону: повторюйте правила безпеки в ситуаціях сирени, обстрілу тощо.

Підтримуйте тісний контакт з батьками своїх учнів, спостерігайте за ними: поведінкою, реакціями, психоемоційним станом. Це дасть можливість вчасно відреагувати, якщо дитині потрібна підтримка дорослих чи допомога психолога.

Діти, власне як і дорослі, здатні до самопідтримки і самовідновлення. Найкращий спосіб – гра! Особливо, якщо маєте можливість працювати з дітьми безпосередньо.

Як говорити з дітьми про війну?

Обов’язково вислуховуйте дітей. Дорослі часто бояться складних тем і намагаються їх уникати. Це надзвичайно збільшує напругу у дітей всіх вікових категорій.

Дітям важливо продемонструвати Вашу готовність обговорювати важливі для них питання. Учням потрібно знати, що на свої питання вони зможуть отримати відповідь від мудрого, безпечного дорослого.

Про війну говоріть правдиво, але коротко. Відповідайте на поставлені питання і не розгортайте дискусії. Орієнтуйтеся на вік дітей. Підлітки хочуть говорити самі. Дайте їм таку можливість, навіть, якщо Ви будете змушені «пожертвувати» уроком. Все одно тривожні діти – малоресурсні. Приводимо їх в спокійний стан, а вже потім навчаємо.

Терпеливо і спокійно відповідайте стільки разів, скільки у дітей є потреба обговорювати питання. Це пов’язано з особливостями їхнього сприйняття.

Демонструючи впевнену поведінку, завжди обирайте життя! Спрямовуйте увагу учнів на «дрібниці»: восени таких маленьких радощів надзвичайно багато. Можна починати урок з обговорення: «що я помітив цікавого і красивого…»

Говоріть про майбутнє. Створюйте його з учнями: пишіть казки на уроках мови й літератури, оповідання, вірші; малюйте. Обігруйте щасливе майбутнє в своїх уроках.