Як розмовляти з дитиною про війну? Як справлятися зі стресом? Як впоратись з синдромом “того, хто вижив” та зберегти емоційний зв’язок у тимчасовій розлуці з родиною? “Корисно для кожного” зібрали прості та дієві поради, аби допомогти.

1 серія. Як розмовляти з дитиною про війну.

2 серія. Ви працюєте в зоні бойових дій. Як справлятися зі стресом.

3 серія. Ви волонтер. Як не вигоріти.

4 серія. Ви виїхали із зони бойових дій. Як впоратись із синдромом “того, хто вижив” та відчуттям провини.

5 серія. Як екологічно спілкуватись із родичами та знайомими, які лишились у зоні воєнних дій і допомогти їм.

6 серія. Ви тимчасово розлучились із родиною: як зберегти емоційний зв’язок за таких обставин.

7 серія. Панічна атака. Як собі допомогти.

8 серія. Панічна атака, істерика, ступор у людини поряд. Як допомогти.

ЯК ПІДТРИМАТИ ДІТЕЙ У ЦЕЙ НЕПРОСТИЙ ЧАС ВІЙНИ

5 порад для батьків

1. **Бути поруч**: пам’ятайте, ми є головним джерелом підтримки для наших дітей. Тому відчуття нашої люблячої присутності – це найголовніший «термостат безпеки» для їхньої душі. Бути поруч – це про дотик і обійми, про співдіяльність і про казку разом – де б ми не були – у ліжку чи в бомбосховищі… Це про добрий погляд, це про уважність і любов… І теж про чутливість до того, коли дитина цього потребує, а коли вона хоче побути наодинці.

2. **Бути прикладом**: більшість способів давати собі раду з викликами передаються дітям через те, що вони дивляться і наслідують, як впораємося ми. Тож нам важливо бути свідомими. І ділитися, говорити з ними про те, що нам допомагає… І звісно це не означає, що ми маємо бути «ідеальним» прикладом – бо стійкість, це не про те, щоби ніколи не падати, а про те, щоби вставати знову і знову…

3. **Спілкуватися**: це так важливо для дітей, щоб ми допомагали їм розуміти, що відбувається і як нам вистояти у цій війні – на макро-рівні як народу, і на мікро-рівні як сім’ї. Це означає говорити з дітьми з повагою до їх внутрішньої мудрості, бажання і потреби розуміти. Це означає теж слухати, що говорять вони, і слухати те, про що вони мовчать… І відповідати – як можемо – бо не завжди ми знаємо відповіді і у цьому теж важливо бути чесними. Це не означає теж втішати дітей «псевдооптимістичними» сценаріями, бо ми свідомі, що дорога до Перемоги може бути довгою і на ній може бути багато болю і втрат. Але це означає передати їм віру, що з Правдою ми обов’язково і неминуче переможемо і наша країна буде вільною і щасливою!

4. **Задіювати**: ми не знаємо, наскільки довгими будуть ці випробування війни – але час життя безцінний – і ми маємо жити, що б не було — ми маємо Жити. І звісно, ми не можемо не слідкувати за новинами, але ми не потребуємо бути безперервно в новинах – треба зосередитися на корисній дії. Для дітей, звісно, ці дії дуже різні і залежать від того, де ви зараз: вдома, у бомбосховищі і т.д. – це і вчитися, і малювати, читати/слухати казки, гратися (у різні способи, і не лише в телефоні – є стільки стосункових ігор), допомагати по дому, молитися, робити добрі справи, займатися спортом і т.д. Корисна діяльність приносить добрий плід, вона зосереджує увагу і допомагає інтегрувати енергію стресу. І вона важлива не лише дітям, але й нам дорослим…

5. **Відновлюватися**: це випробування може бути тривале, а відтак брати чимало нашої енергії – а тому ми потребуватимемо часу на регулярне відновлення сил. І ми, і діти. А тому так важливо мати в режимі дня ті активності, які поповнюють сили – як заряджання телефону – коли стрес є більшим, заряджати треба частіше і мати додатковий «павербенк». Тож подбаймо, щоби у режимі дня дітей обов’язково були і сон, і добра їжа, і час на гру, на домашніх улюбленців, на рухову активність, і обов’язково щоденний дотик до чогось, що є Світлом (казки, історії, краса, сповнені світла люди і т.д.), і що нагадує їм у ці темні часи – що є Світло — правди, любові, мужності — і це Світло неминуче переможе, бо воно непереможне…

P.S. Дослідження кажуть, що діти, стикаючись з випробуваннями не обов’язково мають мати психологічні проблеми, а навпаки можуть демонструвати «посттравматичне зростання» — і це великою мірою залежатиме від підтримки дорослих. Вони можуть зростати у резилієнтності (психологічній стійкості), мудрості, вдячності, здатності будувати глибокі стосунки, знати, що у житті найголовніше… Тож нехай вони виростуть саме такими – наші діти!

Підтримуючі фрази, які насправді не підтримують.

• не хвилюйся
• не переживай
• заспокойся
• не турбуйся
• все буде добре
• забий
• плюнь
• не звертай увагу
• не приймай близько до серця

Чи знайомі ці фрази? Може, вам їх вимовляв хтось близький чи ви самі користувалися ними для підтримки?

Фрази рішучості, які допомагають  у складних ситуаціях:

• Ти впораєшся
• Ще трішки попрактикуватися і це закінчиться
• Краще спробувати, ніж здогадуватися
• Я знаю, що ти  зможеш
• Ти можу це зробити і це ніяк не нашкодить
• В тебе є ті, до кого можеш звернутися за підтримкою та допомогою, і це дає ресурс

На що батькам варто першочергово звернути увагу та як реагувати:

Знецінювання, аутоагресія та узагальнення.

— Я зовсім тупа!

— Ти точно не тупа, у тебе просто розлилася вода. Давай її витирати — тримай серветку. Наступного разу просто будеш уважнішою.

У мене ніколи нічого не виходить.

— Давай пригадаємо, коли вийшло в останній раз. Пам’ятаєш?

Саме зараз, тільки зараз не вийшло. Давай ти спробуєш зробити так і так (намагаємося за дитину не робити).

Почуття провини.

— Я у всьому винен (це я винна).

Дітям важливо чути — це не твоя відповідальність, це вибір та рішення дорослих. Дорослі впораються. В тому, що сталося — ніхто не винен. Якщо ти хочеш допомогти — ти можеш….

Підлітків дуже важливо направляти в будь-яку продуктивну дію

Коли батьки проявляють сильні емоції (ми живі люди!!!), важливо казати дитині: «мені складно, я втомилась, я сумую, але я доросла і точно впораюся».

Дитина переживає втрату (звичного, дому, іграшок), як справжню втрату.

Наша роль — допомогти їй.

«Ти скучив, ти сумуєш, ти злишся…мені теж так шкода….».

Страх і стрес роблять нас і наших дітей самотніми Від стресу нам складно зосередитись на відносинах. Але нашим дітям так важливі хоч 5-10 хвилин нашої повної емоційної присутності

Ми точно впораємося і точно допоможемо нашим дітям

Як розпізнати стрес у підлітків?

На жаль, якщо ваша дитина каже, що вона в порядку, це не завжди може бути так. Важливо вчасно розпізнати ознаки стресу у дитини, щоб відреагувати на них, підтримати та забезпечити психологічний комфорт. Ознаки стресу різняться, залежно від віку.

!!!!!Для підлітків характерними є такі ознаки:

• соматичні (тілесні) реакції на критичні події, які проявляються у фізичних
• симптомах (біль у животі, головні болі, млявість тощо)
• проблеми зі сном, нічні кошмари
• підвищена збудливість або навпаки – апатія
• незібраність (розсіяність уваги)
• погіршення пам’яті, забудькуватість
• намотування волосся на палець, кусання нігтів, покашлювання, тремтіння рук
• спроба віддалитися від батьків, уникнення спілкування, замкненість
• поганий сон та кошмари, а від того сонливість у денний час та втрата сил
• небезпечна для здоров’я та життя поведінка (наприклад, спроби запису у
• територіальну оборону; знецінювання спроб дорослих забезпечити безпеку,
• зокрема відмова евакуюватися, йти у сховище; прогулянки у небезпечних місцях тощо)
• нехтування своїми звичними обов’язками
• спалахи гніву, агресивна поведінка, зокрема щодо близьких дорослих
• відмова від їжі.

ЯК ДОПОМОГТИ ЛЮДИНІ, ЯКА ПЕРЕЖИВАЄ ПАНІЧНУ АТАКУ?

У багатьох людей в житті буває лише один-два напади паніки, і проблема минає, можливо, коли закінчується стресова ситуація. Але якщо у вас періодичні, несподівані напади і ви відчуваєте постійний страх перед наступним, може виникнути стан, який називається панічним розладом.

Панічна атака — це раптовий епізод сильного страху, що зумовлює важкі фізичні реакції, без реальної небезпеки чи видимої причини. Коли трапляються напади паніки, ви можете подумати, що втрачаєте контроль, переживаєте серцевий напад або навіть помираєте.

Причини панічних атак

• спадковість;
• стресова ситуація (переїзд, подружній конфлікт, операція, нові обов’язки чи фізична хвороба, смерть близької людини);
• травматична подія (сексуальне насильство або серйозна аварія);
• темперамент, чутливий до стресу або схильний до негативних емоцій;
• зміни у роботі певних ділянок мозку;
• куріння або надмірне споживання кофеїну;
• історія дитячого фізичного або сексуального насильства.

Панічні атаки зазвичай починаються раптово, без попереджувальних ознак. Вони можуть завдати удару будь-коли — за кермом автомобіля, у торговельному центрі, під час засинання або ділової зустрічі.

Коли варто звернутися до лікаря? Якщо у вас були симптоми панічної атаки, якомога швидше зверніться по медичну допомогу. Панічні атаки хоча й спричиняють сильний дискомфорт, але не загрожують життю. Проте з ними важко впоратися самостійно, крім того, вони можуть посилитися без лікування.

Симптоми панічної атаки можуть також нагадувати симптоми інших серйозних проблем зі здоров’ям, наприклад, серцевий напад, тому важливо звернутися до сімейного лікаря, щоб виключити такі ризики.

Ускладнення панічних атак:

• розвиток специфічних фобій (наприклад, страх керування автомобілем або виходу з дому);
• часті звернення по медичну допомогу через погане самопочуття;
• уникання певних соціальних ситуацій;
• проблеми на роботі чи в школі;
• депресія, тривожні розлади та інші психічні розлади;
• підвищений ризик вчинення самогубства;
• зловживання алкоголем або іншими речовинами.

Люди, які стикалися з панічними розладами, також можуть переживати агорафобію.

Це страх відкритого простору й натовпу, адже перебування в таких місцях або ситуаціях може спровокувати панічну атаку. Люди з агорафобією намагаються не виходити за межі оселі наодинці, не відвідувати супермаркети, уникати подорожей певними видами транспорту, можуть боятися переходити мости, їздити в ліфті тощо. Допомога і профілактика:

• зрозумійте причини тривоги, паніки й агорафобії;
• визначте ситуації, яких ви уникаєте чи боїтеся;
• оцініть природу конкретних симптомів, їх частоту і важкість, а також обставини, за яких виникає паніка;
• з’ясуйте, чи є супутні фактори (депресія, інші тривожні стани, вживання психоактивних речовин тощо).

Рекомендовано:

• практики для розслаблення м’язів;
• релаксація за допомогою дихальних вправ;
• навчитися розпізнавати власні ознаки стресу та визначити разом зі спеціалістом ефективні техніки для їх послаблення.

ЯК КОРЕГУВАТИ РІВЕНЬ СТРЕСУ В ОРГАНІЗМІ ЗА ДОПОМОГОЮ ВПРАВ

Наше тіло — дуже розумна саморегулювальна система, яка здатна підтримувати більш-менш стабільний стан під натиском зовнішніх подразників. Та все ж, організм чи не кожного українця переживає зараз стрес. Поговорімо про те, як із ним впоратися та як контролювати його рівень у побутових ситуаціях.

Коли ми відчуваємо виклик і загрозу, нервова система реагує викидом гормонів, які готують тіло до прийняття надзвичайних заходів. Так існує еустрес («хороший» стрес, який мобілізує наш організм та допомагає вижити в небезпечній ситуації) та дистрес («поганий» та тривалий стрес, який виснажує організм і зриває механізми адаптації).

Нижче ви знайдете кілька вправ, які допоможуть вам контролювати рівень свого стресу, коли ви відчуваєте, що більше не можете справлятися із ним.

— Таємний таппінг. Робочою областю для цієї вправи є останні фаланги пальців на правій та лівій руках. Натискаючи великим пальцем на фаланги, ми стимулюємо нервові закінчення. Ці імпульси пригнічують активність амигдали (або ж мигдалеподібного тіла) — мозкового центру, який відповідає за тривожність. Тож по черзі натискайте на подушечки кожного пальця, поки не відчуєте, що заспокоїлися.

— Метелик. Схрестіть долоні, зачепившись великими пальцями — на кшталт метелика. Прикладіть долоні до грудей та по черзі легенько й ритмічно пристукуйте по ключиці. Через внутрішні вібрації ви будете чути ці звуки як гучне серцебиття, і саме це заспокоюватиме вас. Продовжуйте цю вправу, поки не відчуєте, що ваше дихання вирівнялося.  Відбувається взаємодія на виходи черепних нервів, які отримують перехресні сигнали. Амигдала зменшує свою активність, префронтальна зона активується, мозок переходить в більш адаптивний режим.

— Протитривожне дихання. Ця техніка — з групи дихальних вправ. Для її виконання вам знадобиться будь-який квадратний чи прямокутний предмет, який ви бачите перед собою (двері, стіна, будинок тощо).

Супроводжуйте поглядом з першого кута до другого (на рахунок «1»), з другого до третього (на рахунок «2»), з третього до четвертого (на рахунок «3») і з четвертого назад до першого (на рахунок «4») — і так по колу. На рахунок «1» почніть вдих, продовжуйте вдихати повітря через ніч до рахунку «4». Після того знову на рахунок «1» почніть видихати до «4». За рахунок штучного вповільнення вашого дихання ви даєте мозку зрозуміти, що ви в безпеці і зараз можна розслабитися.

Цю вправу варто робити під час сильної тривоги. При помірній тривозі його варто робити двічі-тричі на день — у такому випадку протитривожний захист виникає завдяки накопичувальному ефекту.

— Безпечне місце. Це вправа на уяву, яка дозволяє вам відволіктися від того, що відбувається зараз, і уявити себе у безпечному місці, де ви почуваєтеся комфортно та затишно. Заплющіть очі та уявіть собі це місце у всіх деталях, спробуйте почути звуки, які лунають звідти, запахи тощо.

Важливо виконувати цю вправу тоді, коли ви перебуваєте у відносній безпеці, адже вам необхідно буде заплющити очі та максимально відволіктися від усього, що відбувається навколо вас. Переконайтеся, що поруч є людина, якій ви можете довіряти.

— Сканування тіла. Техніка, спрямована на розвиток стійкої та гнучкої уваги. Освоєння усвідомленості має на мету, що ви навчитеся спрямовувати увагу на те, що відбувається у цей момент в тілі, органах чуттів та думках.

Зосередьтеся на кожній клітинці свого тіла починаючи від маківки і закінчуючи п’ятами. Заплющіть очі, перед цим переконавшись у власній безпеці. Спробуйте відчути своє чоло, очі, ніс, губи, підборіддя, шию. Відчуйте свої плечі та сильні руки, спостерігайте за тим, як ваші легені самостійно дихають і ваша грудна клітина підіймається та опускається. Продовжуйте так до самого низу.

— Прогресивна м’язова релаксація. Техніка, спрямована на роботу м’язів. Важко розслабитися, коли м’язи буквально напружені. Це заважає і дихати вільно, і мати свіжу голову. Техніку краще виконувати наодинці у спокійному місці, або перед сном.

Напружте усі м’язи та протримайте цей стан якомога довше, а потім різко розслабте усе тіло. За інерцією м’язи розслабляються ще більше. Коли у крові багато стресових гормонів, то вегетативна система вмикається і починає їх перепрацьовувати. М’язи також залучені в цей процес, тому часом у нас болить спина, затискає шию, з’являється відчуття дискомфорту тощо.

Ці вправи допомагають впоратися зі стресом тут і зараз. Проте якщо ви відчуваєте, що ви не можете самостійно здолати хвилю страху та безпоміччі, поговоріть про це із близькою людиною або зверніться до фахівців, які зараз оперативно надають першу психологічну допомогу онлайн.

Рекомендації педагогам  щодо організації навчального процесу в умовах війни

Максимальна увага до створення відчуття безпеки у дітей:

поряд з дитиною знаходиться стабільний, врівноважений, впевнений дорослий. Якщо Ви відчуваєте, що не знаходитесь в ресурсі, краще відтермінувати роботу з дітьми і звернутися до психолога по допомогу.

Якщо у дітей є потреба ( а вона є!), розмовляйте з ними про війну.

При плануванні уроку, домашніх завдань (їх варто зменшити до необхідного мінімуму, задаючи прості, зрозумілі учням завдання) варто орієнтуватися на психоемоційний стан учнів, а не на виконання навчального плану, не перевантажуйте дітей.

Продумуйте під час планування уроку різні цікавинки, інтерактивні форми. Дітям і підліткам зараз потрібно більше говорити!

Намагайтеся під час кожного уроку, заняття 5 хвилин виділити для ознайомлення учнів з елементами самотерапії: руханки, вправи на дихання.

Пропонуйте учням завдання, в основі яких – їхнє об’єднання, спілкування. Чудово працюють прості проєкти, для створення яких достатньо мінімуму інформації. Діти мають бути зайняті конструктивними цікавими і корисними справами! Відчуття згуртованості – найкраща терапія.

Залежно від регіону: повторюйте правила безпеки в ситуаціях сирени, обстрілу тощо.

Підтримуйте тісний контакт з батьками своїх учнів, спостерігайте за ними: поведінкою, реакціями, психоемоційним станом. Це дасть можливість вчасно відреагувати, якщо дитині потрібна підтримка дорослих чи допомога психолога.

Діти, власне як і дорослі, здатні до самопідтримки і самовідновлення. Найкращий спосіб – гра! Особливо, якщо маєте можливість працювати з дітьми безпосередньо.

Як говорити з дітьми про війну?

Обов’язково вислуховуйте дітей. Дорослі часто бояться складних тем і намагаються їх уникати. Це надзвичайно збільшує напругу у дітей всіх вікових категорій.

Дітям важливо продемонструвати Вашу готовність обговорювати важливі для них питання. Учням потрібно знати, що на свої питання вони зможуть отримати відповідь від мудрого, безпечного дорослого.

Про війну говоріть правдиво, але коротко. Відповідайте на поставлені питання і не розгортайте дискусії. Орієнтуйтеся на вік дітей. Підлітки хочуть говорити самі. Дайте їм таку можливість, навіть, якщо Ви будете змушені «пожертвувати» уроком. Все одно тривожні діти – малоресурсні. Приводимо їх в спокійний стан, а вже потім навчаємо.

Терпеливо і спокійно відповідайте стільки разів, скільки у дітей є потреба обговорювати питання. Це пов’язано з особливостями їхнього сприйняття.

Демонструючи впевнену поведінку, завжди обирайте життя! Спрямовуйте увагу учнів на «дрібниці»: восени таких маленьких радощів надзвичайно багато. Можна починати урок з обговорення: «що я помітив цікавого і красивого…»

Говоріть про майбутнє. Створюйте його з учнями: пишіть казки на уроках мови й літератури, оповідання, вірші; малюйте. Обігруйте щасливе майбутнє в своїх уроках.